Крізь вікно лікарняної палати
Невже нічого більше у житті не треба?
Хіба що дзвін птахів, яких злітається юрба,
Хіба що день новий та синій клаптик неба...
Хіба що білий сніг, де тихо спить моя журба.
Свідомість заміта хурделиця крилата.
Неначе ватою вкриває непокірний діл,
І скло від світу віддаля, неначе грати.
Хоча я знаю, що недовго буде тут мій дім.
А за вікном не чути майже руху часу.
Та сум і відчай в серце хрест і мармур не вселя.
Тополі та берізки в снігових прикрасах.
Лише тремтить сумах. Немов ялинка без гілля.
Там вдалині тихенько спить вечірнє місто...
І є надія, завтра сонце гляне у вікно.
Будівель вогники блищать немов намисто.
Але по-справжньому зігріти може лиш воно.
А за вікном життя, напевно, все ж вирує...
Тож цінувати треба кожну Богом дану мить.
Десь Вершник запряга коня, готує збрую,
А тут - сумний сумах-ялинка на вітру тремтить.
14.12.2016
*CумАх - вид дерева
на русском: http://www.stihi.ru/2017/01/07/5982